для нього стало максималістичним і з одного боку відсунуло в тінь гасло боротьби за відділення від Польщі, з другого — облекшило перехід до угодовости на основі уступок, які може робити імперіялістична Польща. Вже тепер це гасло робить Польщі добру прислугу на міжнароднім полі, бо на нього вказується, як на доказ, що польська демократія має „широку проґраму“ полагодження українського питання, тільки треба мати терпеливість, аж вона дійде до влади[1]. Коли б його прийняли українські партії, це використано б на міжнароднім полі, як доказ, що вони примирилися з приналежністю українських земель до Польщі. В кінці це гасло являється асекурацією для польської державности на випадок, коли б польський імперіялізм став хитатися. Тоді можна б ним паралізувати боротьбу за відділення українських земель від Польщі, манячи їх виглядами лекшого здобуття автономії під Польщею.
Зрештою зміст, який вкладає ППС в це гасло, найліпше свідчить, що тут маємо діло зі звичайним польським фарисейством. Вона ділить західно-українські землі на три групи: 1) Волинь, яку можна б відступити „Незалежній Україні“ (себто Українській Державі в концепції варшавського договору), 2) Галичину, яка повинна одержати територіяльну автономію, 3) Холмщину, Підляшшя і Полісся, які повинні творити інтеґральну часть Польщі і впасти жертвою польонізації.
Щодо Галичини, ППС поки що залишає відкритим питання її кордонів від Польщі. Польські апетити
- ↑ З таким поглядом зустрічався я в 1924 р. в Парижі й Лондоні в урядових і політичних колах. Був це наслідок пропаґанди Туґута і делеґації ППС.
