радянською державою. На тлі загальної консолідації державного і громадського життя України зазначується особливий розвиток української духової культури ― літератури, науки, мистецтва.
Коротко — Радянська Україна стає національним і державним центром усіх українських земель, основою для здійснення соборної української державности.
Зрозуміти і признати це має особливу вагу для поневолених українських земель. Маючи свою матірну державу, свою Матір-Батьківщину, «Mère-Patrie», як гарно кажуть Французи, — вони матимуть ясну ціль і ясний шлях у своїй боротьбі за визволення. Тому між Радянською Україною й поневоленими українськими землями повинен творитися що-раз тісніший звязок почуття єдности, співпраці, взаїмної помочи, спільних змагань до з'єдинення.
Ревізія дотеперішнього погляду на Радянську Україну важна також для української політичної еміґрації.
Українська політична еміґрація має зовсім инший характер ніж російська. Російська складається передовсім з представників верств, яких клясові інтереси є непримиримі з радянським ладом. Наскількиж вона ставиться до радянського ладу неґативно також з національних мотивів, то це тому, що він розбив „єдину неподільну Росію“ на національні держави. Вистарчить взяти на увагу той скрегіт зубів, який зустрічається в російській еміґраційній пресі з приводу українізації.
В українській політичній еміґрації елєментів, які мали б обєктивні причини ставитися до радянського ладу неґативно з клясових мотивів, порівнюючи мало. Ті елє-
