Є це зрештою самозрозуміле, бо „чистого національно-державного ідеалу“ не може бути доти, доки нація складається з кляс, які боряться за владу в державі. Висловом відношення сил в цій боротьбі є власне даний державний лад.
Відповідно до теперішнього становища УНД Об'єднання супроти української радянської державности розділює партійна преса світла й тіні в статтях про Радянську Україну.
Визнання української радянської державности ставить вона нарівні з визнанням польської державности, пишучи про „автономістів з права і з ліва“, про „польонофілів“ і „москвофілів“, про „орієнтацію на Польщу“ і „орієнтацію на Москву“, як про рівнорядні явища.
В звязку з цим стоїть відріжнювання між „орієнтацією на Харків“, яка є рівнозначна з „орієнтацією на Москву“, — й „орієнтацією на Київ“. Це відріжнювання, ясна річ, не має ніяких основ. Що столицею Радянської України є Харків, причина лежить в тому, що з огляду на теперішні польсько-українські кордони і протиукраїнські пляни польського імперіялізму в звязку з інтервенційними плянами антанти Київу занадто загрожує польська небезпека. Але Київ, як столиця української культури, не протиставить себе Харкову, тільки доповнює його.
Всі ясні сторони в життю і розвитку Радянської України партійна преса представляє як вислід „великих національних здвигів“, про які говориться в наведеній резолюції. За те всі темні сторони — це вислід радянського ладу й вина радянського уряду.
