менти були на Україні переважно зросійщені і вони знаходяться головно в рядах російської політичної еміґрації. Українська політична еміґрація зродилася головно, як зазначено вище, з національних мотивів, які розвиток Радянської України робить безпредметовими.
Стоячи на становищі, що українська радянська державність це тільки особлива форма російсько-большевицької окупації України, українська політична еміґрація шкодить українській державности. Вона піддержує ілюзію, що царську Росію змінила большевицька Росія, яку знов може змінити якась инша Росія, а України — „не було, нема й не може бути“. Хто знає, як важко в Европі вияснити, що Союз Соціялістичних Радянських Республик не є те саме, що Росія, той зрозуміє, яке шкідливе піддержування тої ілюзії.
Одначе ревізія дотеперішнього становища української еміґрації супроти української радянської державности важна не стільки для Радянської України (з цього погляду еміґрація рішуче себе перецінює!), скільки для самої еміґрації. Замісць тинятися на чужині, вона віднайде втрачену Батьківщину, де зможе прикласти свої сили до праці для Рідної Землі.
Українська влада повинна облекшити еміґрації цей перехід, кидаючи заслону забуття на минуле лихоліття громадянської війни.
Вкінці й українській заморській еміґрації треба змінити своє дотеперішнє відношення до Радянської України. Хоч вона живе в инших умовах, але повинна мати зрозуміння для того нового життя, яке виростає на Україні. Це зрозуміння дасть їй певність, що її Батьківщина
