Дашиньский[1] означив ролю польського елєменту в Східній Галичинї словами, що „всю польську культуру в Східній Галичинї оплачують Українцї“. А тепер та польська культура в Східній Галичинї, що зросла коштом українського народу, мала би бути перешкодою до його визволення з-під польського панування?!
Нестійність сього польського арґументу показують також відносини в теперішнім „короннім краю Галичинї“. Ціла Галичина, яку Поляки вважають під правно-державним оглядом за польський край, у якім вони мають полїтично панувати, числить кругло 8 мілїонів мешканцїв, з того 46 % Поляків, 42% Українцїв, 11% Жидів, 1% Нїмцїв. Отже по польським поняттям є се зовсїм справедливо, щоби 46% Поляків, значить, національна меншість в краю, панували полїтично над більшістю краю, між тим над 42% Українцїв, які властиво що-до числа майже дорівнують Полякам, — наслїдком чого також 62-процентова українська більшість в Східній Галичинї являєть ся полїтичною меншістю, а 25-процентова польська меншість полїтичною більшістю.
Але по тим самим польським поняттям була би се велика, до неба вопіюща кривда, коли-б наслідком подїлу Галичини 62% Українців, отже переважаюча національна більшість краю, здобула
- ↑ На з'їздї австрійської соціяльної демократії в моравськім Бернї 1899 у.
про українське населеннє як про національну більшість цїлого краю.
