Швіца тай Урі — всі одною великою родиною, хоч усі ті кантони й живуть тепер окремішним життям, управляють самі собою, ми все таки брати, не тілько спільною долею, спільними змаганнями але й кровю. Тямите всі переказ про це, відкіля ми сюди прийшли? По переказу, ген на півночи в гористій Скандинавії в давню давнину стало за густо населення й важко прийшлося жити людям. Оттоді порішив народ, що десятина родин має виселитися. І шість тисяч родин під проводом Швайцара подалося на півнень, за море, шукати осідку. Та не радо приняли нових пришелців ті, що вже перед тим були поселилися за морем. Довгі і завзяті бої, багато невдач і горя прийшлося перенести нашим предкам, поки не добилися над отсе озеро. Околиці озера були безлюдні. Поселенці звернулися до цісаря з просьбою, щоби позволив їм там осісти. Цісар згодився. За те мали вони в потребі помагати цісареви в війні. І осіли тут наші предки, викорчували ліси, обробили поля, побудувалися й заснували великі оселі: Альтдорф, Швіц, Станц. Так бачите, що хоч ми розділилися на три кантони, то все таки ми брати одної крови, пришельці зі спільної батьківщини. Ми одна родина й повинні жити в злуці для спільного добра. Так ми один народ і вільний народ. Ми ввійшли в склад німецької держави не як покорені, а як вільні, на основі договору. І доси зберігали ми свободу, як найбільші, найцінніші скарби. В умові було навіть, що цісарські намісники житимуть не в наших кантонах, а тілько близько нас у Люцерні. Вїзджати в наші межі та вмішуватися в наші справи мають вони
