Ця сторінка вичитана
Мимохіть спитала —
Певно, каші наваривши,
В світ помандрувала.
— Певно, певно —, каже друга —
Втекла перед нами
Певно їй тепер і сором
І боїться плями.
Але глива іще зараз
У світ не летіла,
У болоті свої крила
Й синяки гоїла.
Аж пізніше полетіла
Через ліси — гори,
Куди мчалася, хто знає
Може знов за море?
Гуси розуму набрали
Не вірили гливим,
Бо пізнали, гливий сірим
Не буде зичливим.
Знов плавали по ставочку
Та ряску ловили,
Гуртували, гартували
І розум і сили.
А ці бжоли в чистім поли
З квіття мід збірали,
Людям приклад труду, згоди
І ладу давали.
КІНЕЦЬ.
