де його церква, то він відповідає: „Ось копиця сіна, тож церква запоріська.ы
Так посміхуються з нас по всій Україні широкій! Чиж дозволимо на це, щоб така слава про нас, лицарство христіянське, по нашій рідній Україні ходила! А коли не буде в нас церкви, не буде на Січі найсвятішої Евхаристії, то ця слава буде заслужена. Миж христіянське лицарство й повинні на Січі святий хрест мати й Господа нашого, в найсвятішій Евхаристії утаєного…
Тут увірвав князь Богданко й водив зором по козаках. Козацтво мовчало. Ніхто ні словечком не озивався. Тоді князь Богданко знов став говорити:
— І скажу вам правду, признаюся вам, що перед походом благав я помочі в Пречистої Діви, щоб узяла нас під свій покров. І в душі зобовязався я, що як верну щасливо з походу, спонукаю вас, товариство, до будови церкви св. Покрови. I Пречиста Діва, Мати Божа вислухала молитви моєї. Товариство славне, на будову церкви половину коштів я плачу своїми грішми. І питаю вас: Будуємо церкву, чи не будуємо!“
І в один голос товариство:
— Будуємо, будуємо!
Тут знов кошовий отаман дозволу говорити просить тай каже:
— Дякую вам, товариство славне, за розумне рішення. Будова церкви не прийдеться нам важко! Доволі дубів у
