великому лузі на стіни! Майстрів до будови між нами чимало, а й різбарі й малярі найдуться. Тож із Божою помічю зараз і візьмемося до діла…
Як скінчив кошовий, старий запорожець Гриць Сулима дозволу говорити просить.
І говорить дріжучим, старечим та грімким ще голосом:
— Товариство славнє! Дуже, дуже тішуся, що ви рішили на Січі церкву будувати, дуже тішуся! Дуже потрібна нам церква тут. Та ще одна є потреба! Із походів багато вертає запоріжців каліками. Треба нам і про них подбати, треба нам козацького шпиталя, захисту й лікарні для калік. Я маю на Україні біля Чигирина чималий маєток. Продам його й усі гроші дам на будову шпиталя.
На те виступає другий сивий запорожець високий та худий і дозволу говорити просить.
— Розумне слово сказав наш Гриць Сулима. Треба нам шпиталю, дуже треба. Треба захисту для ранених і недужих запорожців, але й треба браття, захисту й для цих, що в них душа ранена. Не багато, правда, на Січі доживає сивого волосся, а всеж таки є доволі таких як я тай Сулима, що їм Господь судив пізного віку дожити. Прийде час, я все думаю над цим, що годі буде мені на Січі заваджати, треба десь на самоті гріхи відмолювати. От моя думка така: треба нам заснувати козацький, запо-
