ріжський монастир. Нехайби там старі запоріжські діди гріхи свої відмолювали. А при монастирі міг би бути й шпиталь, що його черці доглядалиб. Я, товариство, вже й місце піднайшов під такий запоріжський монастир. Чудове місце. Знаєте густий ліс над річкою Самарою, там побудуймо наш монастир і шпиталь — буде й затишно й безпечно у мене є й земля своя й гроша прискладаного дещо найдеться, а родини дасть Біг! Моя родина це Січ і все товариство на Січі, так нехайже моє майно для січового товариства послужить.
— Славно, славно! — загуло все товариство січове — Хай живуть наші за поріжські діди Гриць Сулима й Петро Зарицький!
Тут виступив кошовий і каже:
— Я радію мов дитина! Тілько доброго, тілько гарного Й пожиточного ми постановили, порішили. Товариство славне, це що ви нині порішили, це немов заповідає нашій Запоріжській Січі кращу будучину, величню й славну будучину. Я вже бачив в уяві нашу Січ, як могутню й велику державу, страшну ворогам, а корисну народові українському, всій українській землі. Дякую вам, товариство славне, лицарство христіянське за ваші розумні й пожиточні постанови, дякую й вам друзяки, діди запоріжські, розуме Запоріжжа, вам Грицю Сулимо, й вам, Петре Зарицький! Сьогодніш-
