— А всі інші за нами? — питає князь Богданко.
— Так. — відповідають.
— То й гарно! Тамті будуть розбиті на ріжних кандидатів, а наші підуть разом на Павлюка… то наша перемога.
— Ще не тішся — каже Покотило — сьогодні так, а завтра якісь горлачі перетягнуть їх на інший бік. Дуже легко нашого брата січовика спантеличити.
— Ніщо, брате, в Гасан Баші доволі меду та горілки, справлю товариству тут Меланки й наша буде горою. Але ми тут поза плечима кошового робимо, а воно якось не теє… Ходімо до кошового, спитати, яка його думка, чи не хоче він дальше бути кошовим?
Пішли.
— Ні, друже Богданку, не дуже я хочу кошовувати. Хіба дуже вже наперлоб на мене Запоріжжа, то оставсяб. Але я знаю, що цього не буде — відповів кошовий.
І сказав йому князь Богданко, що коли він не похочує, так добрий буде Павлюк.
— Добра думка — признав кошовий Сокольський.
А вечером на Меланки вся Січ була на Гасан Баші. Шинкарі шинкували, не жалували меду ні горілки, бо князь Богданко сказав:
— Я все плачу!
А приклонники Павлюка ввихалися між козацтвом та захвалювали його як
