Лежала вся в цвітах. По краях горіли великі воскові свічки.
Люде входили й відходили. Хто ввійшов припадав на вколішки, молився, за душу покійної.
Шепотом неслася молитва кругом, щира, сердечня.
Добра була старша княгиня пані, дай, Господи, впокій душі її, дай їй царство небесне…
Дяк читав псалтирю…
І князь Богдан припав на вколішки, спер голову на катафальок у ногах покійної й молився тихо.
Довго молився…
Небаром надійшов священик о. Єроним із діяконом.
Князь підвівся й підійшов до пан-отця, дякував йому, що в його неприяві зайнявся похоронами цих, що впали в обороні замку й приготуванням до похоронів княгині-матері. Дякував і всім людям, що заходились біля уставлення катафальку та прикрашення його.
А панотець Єроним потішав князя:
— Княже! Не ялося нарікати, не слід попадати в роспач, бо недостижимі шляхи Божі. Ніхто не знає Божих намірів! Хто знає до чого тебе Господь всевідущий готовить, княже, цим допустом важким на тебе. Тому хай діється воля Його свята, все треба приймати від Нього.
