невільницями христіянками евнухові Алію, а ти будеш йому до помочі. Маєш його у всему слухати.
— Добре, ласкавий башо! — каже вартовий низенько кланяючись.
— Можете відійти оба. За вірну службу щедро нагороджу.
Оба вийшли.
І каже Алі до вартового
— Знаєш, Мустафо, твоя Катерина знов веліла сказати тобі, що ти їй сподобався, а як перейдеш на її віру, то вона тебе й полюбить.
— Перейду, чогож би ні!
— Але тоді мусив би ти втікати відсіля.
— А вжеж. Я втечу з ньою на її Україну.
— Справді?
— Певно. Іншої ради, іншого виходу нема.
— Але вона каже, що ти мусиш помогти втекти й цій пані й цій другій невільниці.
— Як треба, то треба.
— Знаєш, я думаю, що це буде небезпечно.
— Чого, я знаю спосіб. Як козаки зачнуть наступ на місто, зробиться метушня, а ми тоді тайним виходом…
— Ти знаєш про якийсь тайний вихід?
— А вжеж, кожен вартовий знає. Я вже й ключа підробив.
— Гм, може воно й справді буде
