— Де мій Богданко? Ведіть мене до нього — сказала.
Тут князь Михайло взяв братову за руки й каже:
— Оленко, братово, багато Ви ви терпіли, багато перебули, багато перебув і він! Цей похід підготовив головно тому, щоб вас визволити.
— Знаю це — відповіла княгиня. — Та чого ви глядите на мене, князю Михайле, так якось дивно?
А князь Михайло:
— Оленко, братово! Багато ви витерпіли, та тепер треба вам іще більше сили. Божа воля в усьому…
— Що?! — скрикнула княгиня — Що?! Що склалося?! Кажіть…
— Братово, приготовтеся на найгірше… Богданко… не жиє… — каже дріжучим голосом князь Михайло.
— Не жиє!! Це не може бути, яж його сьогодні бачила з горища…
— Так, братово, не жиє! Підкладали міну під мури й він занадто наблизився. Міна вибухла й убила його.
— Аах! — скрикнула Княгиня — сон, мій сон! — і впала на руки князя Михайла. Оксана й Катря кинулися рятувати її, стали прискати на неї водою.
По хвилі прийшла до себе й зараз:
— Де він, де мій Богданко, де його тіло? Ведіть мене до нього.
— Добре! — каже князь Михайло — підемо.
