Із віддалі побачили дим, що курився мов із димаря. Подалися туди. Приїхали над сам яр. Це з яру з гущавника нісся дим. Князь післав туди двох людей на розвіди.
Небаром вернули оба з сивобородим старцем у чернечій рясі.
Чернець низко поклонився князеві.
— Хто ти будеш, черче?
— Я слуга божий, чернець Мисаїл! За свої й чужі гріхи покутую тут на відлюдді вже двацять кілька літ — сказав чернець.
— Давно переходили тудою татари? — спитав князь у черця.
— Ні, княже, вчера ранком.
— Відділ татар був невеликий та ясир великий гнали.
— Скажи мені, слуго Божий, хто проводив відділом. Чи не проводив цим відділом стрункий, худощавий мужчина не татарського ні турецького вигляду й чи не віз він із собою молодої бранки.
— Ні, княже, татарами проводив Мурза татарин і з вигляду. Однак такий, як ти описуєш переїздив туди чотири дни тому й навіть ночував у моїй землянці. Із ним було тільки кількох людей, була з ними й молода гарна пані. Він говорив по польськи з ньою. Вона безнастанно заливалася слізми.
— Це він, це напевно він — скрикнув князь — це потурнак Пшерембський і моя Оленка. Чотири дни тому?
