бою близко чотириста козацтва, а в кожного з них чейже є язик, що не любить дармувати — то, кажу, колиб ти й не привів їх на Січ, а сам саміський тільки прилинув, прилинулиб за тобою й вісти про твоє життя поза Січю скорше чи пізніше. Бож ти не такий собі перший-ліпший січовик-сіромаха, що то в нього ні роду ні талану й що йно мусить здобувати собі ймення та славу, коли є в нього на це снага та відвага.
— Правду каже Покотило — замітив на це кошовий Клим Сокольський — не сьогоднішний ти на Січі тай і поза Січю славний. Щиру, щирісіньку правду кажу тобі, Богдане, що дуже радий буду, коли за волею січового товариства могтиму тобі кошову комишину передати.
— Ні, друже Климе, — каже на це Богданко — не хочу я тобі проводу відбирати, хочу під тобою добувати слави.
— Говориш так, немовби ти не знав січових звичаїв. Не любить січове товариство довше когось оставляти при владі чи уряді, а вже кошового люблять що року зміняти.
— Не добре воно на мою думку — замітив сотник Шах — зміняти кошового отамана що року. Задумає кошовий завести кращий лад на Січі, збільшити її силу, то чи вспіє він за рік зробити це.
