— От, торік хотів я, щоб у нас на Січі церкву побудувати. „Не ялося, кажу, щоб ми христіянське воїнство та церкви на Січі не мали. І гукає козацтво:
„Треба, треба церкви!" Аж тут виступає пянюга й забіяка Стецько Рудий тай кричить: „Не треба нам ніякої церкви, для козака всюди церква й на суходолі й на морі!„ А другий піддає: „Бог всюди й увесь світ його церква!“ На це кажу я: „Це правда, алеж нема в нас навіть де богослуження відправити, ба й священика нема!“ А Рудий знову: „Не треба нам на Січі попа, навіщо нам його!“ І так не вдалося мені. А чейже признаєш, Богданку, що треба тут церкви й священиків треба, бо й Бога забуде й здичіє Січ зівсім…
— А вжеж, що треба — каже Богданко! — Я думаю, що як Господь всемогучий дозволить нам вернути щасливо з походу з великою добичею, то ми перепремо таки твою спасену думку.
Довго ще розмовляв князь Богданко з кошовим про ріжні важні справи, та як виходив іншу думу мав.
— Гей, Оленочко, моя дорогенька, де то ти пробуваєш, чи живеш ти ще, чи згадуєш мене часто, так як я тебе згадую? Чи може вже піддалася триклягому потурнакові Пшерембському? Е ні, не вірю я цьому! Ти моя, моя, як була! Та чи найду я тебе, чи возволю з рук потурнака?..
