ством і визволить мене з рук нелюба, потурнака. Я не трачу віри…
І завзято обертала жорна. Аж дозорець, що приглядався її роботі, чудувався в дусі:
— Де то в такій ніжній жінці тільки сили береться. Аж тут знов прийшла стара.
— На приказ баші беру її назад! — сказала до дозорця.
— Я знав, що вона тут довго не буде! Вона за гарна до жорен.
Стара ніщо не відповіла йому, тільки забрала княгиню й повела назад у гарем:
— За добрий баша для тебе, джаврко! Знов велів тебе переодягти в гарний одяг та відвести до твоєї кімнати в гаремі. А ти, невдячна, все ще опираєшся йому.
І переодягла її тай відвела її в давню кімнату. Там уже ждали на неї обі невільниці Катерина й Оксана.
Сумно гляділи Катерина й Оксана на княгиню Оленку, як відійшла Туркиня. В очах їх виднів жаль і співчуття. Губи наче хотіли щось промовити, та мабуть думка не вміла дібрати слів таких, щоб не вразили нещасної княгині.
І обі мовчали.
Аж перша обізваласякнягиня Оленка:
— Чого ви так поніміли обі. Говоріть щонебудь, оповідайте, що чули, що сталося, як мене тут не було?
