радощі барвистими квітками цвітуть. І десь усе горе й смутки всі тікають далеко, далеко…
Всі три бігали, веселилися, а потім княгиня знову:
— Нумо пісень співаймо, але веселих, веселих! Зачинай, Оксано!
І дзвеніли в гаремі веселі пісні одна за одною, аж евнухи та інша прислуга чудувалися й раз-ураз відхилялася важка заслона й чиясь голова показувалася зза ньої.
— Чого їм так весело? — дивується вся прислуга. — Вчера збили отсю горду княгиню до крови, а сьогодні вона мов ніщо не було? — чудується якийсь євнух — Щось воно в цему є!
—А евнух Алі каже:
— Видно поміг лік, що його вчора наш баша дав їй! Трицять солоних нагаїв нагнало їй розуму до голови.
— А ще в додатку, як прийшлося жорна крутити — каже перший евнух.
— А вжеж — каже Алі! — Ну, втішиться наш баша, як побачить таку зміну в своєї улюбленої…
Не знав Алі, що то саме він був причиною цих веселощів, чи радше його розмова з Мехметом, підслухана Оксаною.
Було вже геть із полудня, як Пшерембський явився в гаремі.
Алі зараз підбіг до баші та спові-
