стив його про зміну, яка зайшла в поведенні княгині Оленки:
— Весела стала, бігає, сміється, танцює й співає — говорив Алі Пшерембському.
А Пшерембський подумав:
— Видно, Ібрагімова правда! Вона аж тепер пересвідчилася, що годі їй дальше опиратися мені.
А в кімнаті, де була княгиня Оленка з Оксаною та Катериною вже тихо було. Набігалися, насміялися, наспівалися, тепер сіли спочивати.
Повагом увійшов баша в кімнату.
Оксана й Катерина позривалися з місць, поклонилися баші низко тай спішно вийшли.
Княгиня Оленка сиділа на дивані й навіть не поворухнулася.
— Здорова була, княгине, — привитав він її.
Вона ніщо не відповіла на його привіт, та Пшерембський не звернув на це уваги, тільки говорив дальше:
— Чув я, що ти приходиш поволи до розуму! Це добре! Старе треба забути, дорогенька, його не завернеш! Так видно доля хотіла, щоб ти моя була! Егеж, доля! Будь певна, що в мене тобі зле не буде! Я знаю, що тобі всеж таки важко привикнути до мене, тим більше, коли подумаєш, що я тебе силою взяв.
— Не силою, а нападом у ночі, як розбишака — сказала на це княгиня.
