рах Аслана Керменя, як що зважаться здобувати його…
Гонець відійшов, а баша покликав до себе всіх військових начальників і подав їм до відома султанський приказ додав від себе, щоб кожен у своїй ділянці подбав про приготування до оборони перед нападом на всякий случай. — Я не вірю в це, щоб запорожці зважилися нападати на нашу твердиню, але забезпечитися треба тай воля султана мусить бути виповнена.
Довго трівала нарада, кожен ставив ріжні домагання, подавав ріжні ради. Були й такі, що вірили в можливість нападу запорожців на Аслан Кермень.
— Це завзятий народ, відважний і життя не цінить, тільки про славу дбає — тож дуже можливо, що й зважуться й на напад на нашу твердиню. Тимбільше, що як я чув, похідним отаманом є в них тепер Богдан Ружинський, лицар над лицарі. Ти, башо, може знаєш його? — говорив один.
На таку вістку Пшерембський збілів і подумав:
— Коли так, то напевно треба сподіватися нападу, як тільки він довідається, що я тут і що Оленка в мене — та як міг спокійно відповів:
— Так, знаю його навіть дуже добре. Справді, коли він отаманує, можна сподіватися нападу й на Аслан Кермень.
Пізно в вечір розпустив раду, а сам
