Сторінка:Лотоцький О. Автокефалія т.1 (1935).djvu/13

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 8 —

Проте в дійсності члени церкви утворюють ріжні громади вірних. остільки одмінні одна од одної, що на зверхній погляд залишається вражіння непримиримої їх многости. В процесі історичного життя появ10ся кілька церков. Одні церкви ріжняться між собою віросповідною — конфесіональною — наукою, — як церкви православна, католицька, потестантська. Існують ріжні церкви, юридично самостійні й незалежні, і на ґрунті однієї й тої самої конфесії, — як автокефальні церкви в праві). славії, окремі церкви в протестантстві. Та кожна з церков вірить у саму засаду церковної єдности і навіть у сепарованому стані продовжує жити одним життям, заховуючи традицію єдности. Розділені формально, вони творять по суті й фактично одну християнську церкву, що повстала та існує на основі науки Христової, — з того, що брати ворогують, не значить, що вони не належать до однієї родини.

Але погляди ріжних конфесійних церков на церковну єдність дуже ріжняться між собою.

Католицька єдність — се юридична єдність усіх католиків світу, що звязані зовнішніми формами устрою, з підлеглістю одному видимому голові церковному, представникові й намісникові невидимого голови — Христа, наступникові ап. Петра, папі римському. Церква протестантські. засвоюючи право управління в церковних справах — державній владі, тим самим підлягає умовам зовнішнього розподілу церкви oдповідно до розподілу політичного, і тому, як уже вгорі зазначалося, не визнає за необхідне обєднання окремих христіянських громад зовнішніми формами устрою.

Православна церква, не визнаючи потреби в одній зовнішній загально-церковній владі, бо єдиний голова церкви — Невидимий Голова, Христос, проте приймає і засаду єдности церковної, і на ділі залишається так само єдиною, як була за апостольської доби. Єдність та полягає не в зовнішній єдиній орґанізації та не в єдиній адміністративній владі. Як апостоли дістали уповажнення од Христа не кожний зокрема, а всі разом та в рівній мірі, так і надалі повнота церковної влади належить цілому єпископатові, од якого влада вже переходить до окремих членів. Маючі уповажнення в рівній мірі, всі єпископи творять усесвітню церковну ієрархію, над якою стоїть невидимий голова церкви Христос. Виявляючи рівномірну участь в управлінню всією церквою на всесвітніх соборах. Всесвітній