нормам не одповідало б вимогам їх життя, що походять із ґеоґрафічних, етноґрафічних та инших властивостей[1].
Існування окремих незалежних національних церков не виключає єдности церковного рішення та спільности певної християнської акції, — так само, як незалежність окремих держав не заперечує, а доводить необхідність спільних постанов міжнароднього значіння. Єдність христіянської церкви полягає на основах внутрішніх — на єдності науки віри й моралі, що з тої науки виходить, та порушується не многістю орґанізацій церковних, а ріжницею ідеолоґічних засад церковної науки[2].
Сі засади стають для православної церкви підставою визнавати, що всесвітня (вселенська) церква се — цілокупність усіх місцевих церков, яка обіймає собою всіх православних христіян, усі православні народи, всі громади вірних, без обмеження якоюсь територією та якоюсь нацією. Дійсність існування всесвітньої церкви виявляється в єдності доґматичних вірувань, що однаково приймаються у всіх православних церквах, в єдності основ устрою та управління краєвих церков. Всі крайові автокефальні церкви — частини одної всесвітньої церкви Христової. Тому, хоч незалежні у своїх внутрішніх справах, автокефальні церкви заховують єдність із усіма иншими православними церквами, перебуваючи в доґматичному та канонічному звязку з ними. Вони додержують одного й того самого ісповідання віри, що прийняте на давніх загально визнаних соборах, визнають
- ↑ „Вселенская церковь и мыслима только, какъ система или гармоническое единство мѣстныхъ національныхъ или объединяющихъ нѣсколько національностей либо раздѣляющихъ органически одну какую-либо національность церквей. Во вселенской церкви не должно быть недостаточности церквей эмпирическихъ, но должна сохраняться абсолютно цѣнная и неповторяемая другими индивидуальность каждой изъ нихъ. Всякая церковь, какъ бы мала она ни была, хотя бы церковь домашняя, есть союзъ, или иначе единство любви, составляемой входящими въ нее и своими отличностями восполняющими другъ друга индивидуальностями. Такъ и вселенская церковь — единство любви, составляемое взаимодополняющими другъ друга высшими личностями или индивидуальностями, церквями помѣстными. Вселенская церковь объединяетъ многоразличное въ единое тѣло. Подобно ей, и помѣстная живетъ началами, объединяющими единый организмъ — царство ромеевъ, царство русское и т. д.“ (Л. Карсавинъ. О сущности православія).
- ↑ До церковного розєднання доводить саме отся ріжниця реліґійної думки — ріжниця доґми окремих церковних конфесій, внаслідок якої ріжниці повстають у лоні окремих конфесій тяжкі висоліди, що кожна инша конфесія втратила засоби для осягнення конечної церковної цілі — спасіння своїх членів. Як царство Боже на землі, з Христом на чолі, церква непотрішима, але земні члени її і навіть широкі ґрупи членів церкві хожуть погрішати і блудити, оскільки вони лише частково виконують ціль і завдання церкви. Земні, незвершені умови думания в сфері богооткровенних істин доводять членів окремих конфесій до перебільшеної та нетерпимої оцінки чужих поглядів; проте коли апостол визнавав зерно істини навіть у реліґійних розуміннях поган, то тим більше обєктивности вимагає оцінка поглядів кожної христіянської конфесії.
