Питання автокефалії — одно з найцікавіших питань устрою церковного, — цікаве не лише для фахівців церковного права та взагалі для людей, що спеціяльно справами реліґії та церкви інтересуються. Реліґія і церква стали чинниками життя громадського й державного і, хоч би як модерні держави старалися розмежувати та розірвати сфери життя держави й церкви і тим самим секуляризувати життя населення, — в повній мірі таке завдання доконати ледве чи можливо; принаймні, до сього часу спроби в тім напрямі не довели до поставленої цілі, — навіть у тій державі, що прибрала цілком протицерковний і навіть антиреліґійний характер. Як показав досвід цілої історії людства, реліґія становить надто глибоку та невикоріниму властивість людського духа, і реліґійні успособлення, як відогравали раніше, так і відограють та відограватимуть значну ролю в життю людської громади. Тому не можна пройти без уваги повз такі явища реліґійно-церковного життя, що не лише випливають з субєктивних переживань почуття реліґійного, але й відбивають у собі певний комплекс розумінь соціяльного порядку та разом впливають на соціяльні розуміння, структуру й чинність сучасної громади.
До тих явищ реліґійно-церковного життя, тісно звязаиих із загальним життям соціяльним сучасної людини, належать конфесіональні форми устрою сучасних христіянських церков. У даному разі ми ставимо собі за завдання зясувати ту форму устрою православної церкви, що дістала назву автокефалії. В цій формі церковного устрою, можливо якраз тому, що реліґія творить одну з найглибших властивостей людського духа, маємо дуже характеристичний наслідок цілого процесу життя христіянської громади за всю христіянську добу. Головні риси психолоґії народів, що входили в той процес та активно брали в ньому участь, знайшли собі відбиток у двох головних формах церковного устрою. Були навіть моменти — доба середньовічна, — коли на боротьбі за ті форми зосереджувалися головніші духові течії тодішньої громади. Врешті витворилися такі форми церковного устрою, що одбивають риси духового успособлення головних поділів христіянського людства — світу греко-славянського та романо-германського. Засада Риму — централістично-монархічна та засада Сходу — республікансько-демократична знайшли вираз: перша в устрою римо-католицької церкви, під головенством римського єпископа, друга — в соборно-автокефальному устрою східної церкви. Згадану терміноло-
