Сторінка:Літопис Самовидця (1971).pdf/41

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


сторінці друкованої книжки знаходимо по кілька помилок, неправильне прочитання тексту, пропуски окремих слів.

Текст цього видання звірявся з списками Іскрицького[1], Козельського і нововиявленим списком М. Судієнка. Всі вони зберігаються в Центральній науковій бібліотеці Академії наук УРСР у Києві (шифр Іскрицького — 3866, Козельського — 3862, Судієнка — 156 (54). Найповнішими є списки Іскрицького і Судієнка.

Список останнього у 40-х роках XIX ст., очевидно, належав М. Писарєву. Тоді ж з нього була зроблена копія для Є. Болховітінова, а з них — копія для М. Юзефовича. Список Юзефовича зараз невідомий. Крім того, текст нашого видання звірявся з публікацією О. Бодянського. У підрядкових примітках наводимо уривки, словосполуки, слова та інші текстуальні відхилення, які зустрічаються в різних списках і виданнях, а також окремі власні назви, які є лише в праці Рігельмана і в літопису Граб'янки.

Текст літопису друкується за орфографією списку Іскрицького. Проте у передачі окремих літер рукопису зроблено заміни, що не порушують орфографії оригіналу.

Оскільки в списку Іскрицького написання літер ъ і ь важко розрізняється, особливо у самого Іскрицького, в нашому виданні наприкінці слів після твердих приголосних відповідну графему випущено (козакъ — козак, часъ — час, Іванъ — Іван і под.).

Випущено відповідну графему і в словах типу: посланец[ь], внівец[ь], паламар[ь], — а також у дієслівних закінченнях: ходит[ь], даруют[ь], мают[ь], стоїт[ь] тощо. У різних тогочасних, як і в сучасних, говорах української мови подібні слова вимовлялися м'яко або твердо — залежно від місця народження мовця. Тому давня традиція вживання ъ і ь порушувалася і написання цих графем чітко не розрізнялося.

У словах з м'яким приголосним основи (день, приязнь, король, смерть, жаль, Русь, осінь, князь та ін.) у рукописному тексті наприкінці могло стояти кілька графем — ь, ъ та ін. Та оскільки в усіх діалектах української мови відповідні приголосні вимовляються м'яко, а сам літописець відмінює ці слова за м'якою відміною, у нашому виданні наприкінці подібних слів поставлено ь. Не позначено м'якості у слові єсть, тому що літери ст у рукописах є виносними, а після них немає ніякого знака, який позначав би їх м'якість чи твердість. Всередині слів графеми ъ та ь передаються через ъ.

Літера ѣ у рукописах, як правило, відповідає сучасному і, передається вона курсивним і. В окремих випадках вимова ѣ також залежала від місця народження читача.

Десятиричне «і» (у рукописах виступає звичайно перед «й» та йотованим голосним: великій, скарбніе, Гамалію) передається сучасним «і». Цією ж літерою позначається графема ј на початку слова: Јван — Іван (можливо, Йван), јншими — іншими, јмя — імя.

  1. Список Іскрицького переписаний чотирма руками. Основну частину тексту переписав сам Петро Іскрицький.