Сторінка:Літопис політики, письменства і мистецтва. – 1924. – ч. 6.pdf/16

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

покаже майбутнє. Можна лише гаряче закликати все наше громадянство підтримати цей перший у цьому роді наш журнал, а нашому старшинству всіх наших земель покласти таки в прямий обовязок не дати йому впасти ізза браку інтересу читаючої публики.


До передісторії З. У. Н. Р.

РІЗДВЯНЕ число „Діла“ (ч. 6, з 6. I. 1924) принесло спомини д-ра С. Барана „До історії повстання З. У. Н. P.“, де автор відкриває або пригадує деякі події, що попередили і приготовили акт 1-го падолиста 1918 у Львові. Участь д-ра Барана в тих подіях була дуже жива і т. ск. передова, тому можна було сподіватися, що його спомини відкриють богато незнаного та ще більше освітять дотеперішні неясности і загадковости. Хто з сею надією забрався читати оголошену частину споминів, той мусів — на жаль — дещо розчаруватися, все одно чому, чи автор не хотів або не вмів сказати більше. Коли рішила перша з сих причин, то треба-б побажати повніших споминів як самого автора, так і инших учасників акції (кільканацять названі тут поіменно); коли-ж друга — то вся підготівка „власного державного орґанізму“ представляється дослідникови дуже мізерно, — ще мізерніше ніж сам той державний орґанізм…

Одна з головних недостач споминів д-ра Б. то недокладність у датах в роді такої: „з початком вересня“, „з початком жовтня“ або й і без такого означення часу — для подій перед 18-им жовтня; докладні дати починаються тілько по загально-відомим подіям і знаним документам. Автор сих рядків має й деякі підстави здогадуватися, що події перед львівською Конституантою доволі вже затерлися в памяти д ра Б. Ось прим, пише він: „Нашу комісію (визначену Народним Комітетом для підготування самостійного виступу) поширили ми, покликуючи до неї д-ра Ст. Томашівського, д-ра Михайла Лозинського і Омеляна Саєвича.“

Тимчасом, Томашівському й досі нічогісенько не відомо про се поширення; він узяв участь в руху тілько після 1-го падолиста. Натомість знає він про деякі приватні наради, ним самим заініціовані, в яких участвував і др. Баран, ще перед першим рішенням Народного Комітету, і на яких обговорювано потребу, можливість і вигляди самочинного уладження галицької національної справи. На одній такій нараді, при ул. Чарнецького, зарисувалася була чимала ріжниця поглядів між д-ром Бараном і д-ром Томашівським щодо легкости національної революції: перший упевняв, що по його відомостям як секретаря Н. К. така революція як забавка легка і має блискучі вигляди на блискавичний успіх; другий дивився на ситуацію инакше й остерігав від недоцінювання серіозности справи й від захоплювання ілюзіями. Про пізнішу т. ск. урядову акцію згаданої комісії Н. К. не мав др. Т. жадних відомостей і — мабуть задля свойого критичного погляду — не був ніколи прошений до участи.

До нього доходили тілько заяви втаємничених людей, що „все йде прекрасно, краще ніж було можна мріяти“ і т. ин. В дійсносте, як виявилося 1-го падолиста, орґанізатори революції дивилися на свої підготування як на забавку, потратили голови при першім прилюднім виступі і вже ніколи більше не очунялися…

Ще одна характеристична подробиця з того критичного часу. Автор споминів признається, що він був самостійним творцем резолюцій, принятих без зміни У. Н. Радою і проголошених 19-го жовтня 1918, по яким українські землі Австро-Угорщини конститууться як самостійна держава; замовчує натомість, що він-же одночасно в „Ділі“ завзято поборював сю концепцію і сим мало причинився до о б єднання думок і діл нашого громадянства.


Українські справи 1649-го року по „Французькій Ґазеті“

ПАРИЖСЬКА Gazette de France[1] з 1649 подала цілу низку вісток про події в Україні, які ось тут вибираємо.

10-го грудня 1648: „Нам пишуть, що Хмельницький, козацький гетьман, вимагає від Польщі повернення всіх козацьких вільностів і привилеїв, як світських так і духовних; після смерти Хмельницького, Козаки будуть вільні обрати иншого гетьмана.“

17-го квітня 1649: „Козаки, з якими не можна було договоритися, попередили Поляків, захопили фортецю Бар і перебили всіх Поляків, що були там.“

22-го березня:[2] „В козацькій країні перебувають посли султана, московського князя, татарського хана і валахського господаря: всі вони домагаються уложити офензивну і дефензивну ліґу з Козаками проти Польщі. В Польщі ще не загубили дефинітивно надії договоритися з Козаками, гетьман яких завжде — каже — готовий вести пертрактації, при умові що мирова конференція має відбутися в відкритому полі на театрі війскових подій (бо він не вважає для себе безпечним укріплений город), хоч селяне на Руси весь час під'юджують Хмельницького на війну, бо бояться що, як Козаки їх залишать, вони знов підпадуть під (польську) владу.“

30-го березня: „Козаки, бачучи піддержку не тільки з боку Татар і селян на Руси, яких стало дуже багато, значно більше ніж раніш, але і з боку Турків і Москалів, заявили польським комісарам, що їх суперечки від нині можуть бути розрішені тільки зброєю. Хмельницький, має більш ніж 200.000 чоловік.“

(Кінець буде)
 
  1. Пор. мою розвідку „Хмельниччина й тодішня французька преса“ (Українська Трибуна, 1921, №№ 187-188). Gazette de France є родоначальником великої сучасної преси. Її основоположеником був лікар Теофраст Ренодо; співробітничали в часопису сам король Людовик XIII і кардинал Рішельє. Це був орґан виключно інформаційний і урядовий.)
  2. Не треба дивуватися такій хронології; вістки приходили до Gazette de France з ріжних джерел і в ріжний час.