сівши до стола і взявши до рук пера — ні — в найріжніші хвильки життя приходять думки і досвідчений працьовник так чи инакше занотовує іх в голові. Те ж саме про риму й також про образ.
(Нагадуючи ще раз, що розмовляю з аматором ще в поезіі) рими бувають чоловічі, жіночі й дактиличні. Приміром в наведеному віршові Тичини і Поліщука рими жіночі — вони з одного боку — і це найголовніше трохи замедлюють темп вірша, а з другого боку в з'язку з першим роблять вірш мнякшим (ніжнішим, иноді сумнішим знову в залежности від того як і що). Чоловіча рима надає віршові енергіі, сили (разом з тим швидкости) Наголос на останньому складі, що служить римою:
Котиться спів у степи
Йде від села до села
Честь йому, слава, хвала
П. Тичина.
Чоловічоі рими рідко вживається самоі, а найбільше через рядок з жіночою, Це є найчастіша схема — так написаний майже увесь Кобзарь, так „Онегин“ Пушкина.
