рові треба було якоісь рими до „освіти“, яку він і знайшов в слові „любити“.
Я взяв навмисне автора, що сповнений клясовою свідомістю — йому не бракує сили, иноді влучного виразу і зміст його віршів не ліричний, а драматичний. Узяти ж численні „чисто ліричні“ вірші, що лежать в редакторів, то там раз у раз рима цілком панує над автором і примушує його часто на цілий рядок без ніякого змісту, а то й зі змістом, що ніяк не колідує з темою.
Із цього виходить, що для автора, який не опанував римою так, аби він нею міг порядкувати, а не йти в неі на повідку є два виходи: або ж зовсім зріктися рими, або взяти іі до рук. Таким чином перша практична порада: залиште риму, поки не перемогли іі. Можна чудово писати без рими, доказом — хоч би „Прометей“ Гете, або вкраінські народні пісні. Краще писати гарною прозою навіть, як поганими віршами.
В тім лишаються такі, що не вірять мені і хочуть бодай що писати віршами і римами, отже чекають якихсь практичних указівок що до того, якою повинна бути рима.
Найлекша рима — дієслівна. Нема нічого лекшого, як римувати ходити—любити—роскрі-
