— По краснозадому мерзавцу пааль… затремтів Кронів голос. Салдати повернулися до стінки. Пахло газом і шелестів кокус під чобітьми. Коло стінки вже нікого не було.
Ось іду по рейці і хитаюсь,
Чи дійду до краю чи впаду…
Ліс ліворуч, мов зелений заєць,
Задивився на мою ходу.
Скільки днів любилося з ночами
Пропадало вранці у вікні,
Скільки птиць летіло над полями,
Не верталося до мене уві сні.
Десь далеко одинокий коник
Пісню травам і лісам згадав,
Наче гасне дерев'яний дзвоник,
Наче спить і падає вода.
Я іду по рейці і хитаюсь,
Чи дійду до віку, чи впаду,
Ліс спинивсь. Ліс, мов зелений заєць,
Задивився на мою ходу.
Гай Сергійович Шайба сидів на коні. Це було теж любиме тіло — бочкувате, гаряче і послушливе. Варт було трохи стиснути його ногами і воно бралося гойдати ритмічно Гая Сергійовича Щайбу. Варт було трохи натягти вуздочку — і тіло починало капризно вигравати дрібним вимахом. Варт було вколоти тіло — і воно одривалось од землі й летіло над шляхом — а земля робилася морем і бралася хвилями — долів! горів! до-
