нісши темних кущів при дорозі, галопом подався додому. Та не було тихо — інші копита сплеснули попереду — вони тихішали, але наближалися, рідшали, але були вже на голос від нього. «Какова полка?» — кричав тенорок — немужній, прокурений, пропитий, авторитетний, ереляканий тенорок. Гай Сергійович Шайба не відповідав і їхав поволі вперед. У прокатнім цехові було куди небезпечніше — треба було стрибати між смертельних штаб, що вистрибували як блискавки з допель-дуо, снувались коло ніг, зоставляли півсантиметра безпечного місця. Денікінці почали стріляти — вночі, з коней. Це було вже зовсім смішно. Може статися, що Гай Сергійович Шайба стиха розсміявся вночі, бо після німої хвилини денікінці повернулися коні й подались назад.
За півгодини Гай Сергійович Шайба, уникаючи застав, як штабів, смуг і кутніх штанґ, провів роту на станцію Конотоп і з поза станції, з тилу, почав стріляти. Ніякого вночі бою не було — не було ніякої небезпеки; куроцапи, яйцехвати і мордобої світ-за-очі тікали через ріллю, через соняшники, через кущі, сіяли рушниці, погони й кокарди, а вранці Гай Сергійович Шайба вже наступав на них зі станції Конотоп обаполи залізничної колії. З лівого флангу, де були кущі. Гай Сергійович Шайба вивів свою кінноту верхи — це був аґітпроп і
