но кругосвітну подорож валу — під ногами не було землі, вій стояв над трюмом — звідти йшов таємничий двигіт.
Як маятник міряв час брус на стругальнім верстаті — вперед — назад — вперед — назад і кучерявою піною завивалась стружка в минуле, у чадну чагар перевойованих воен, у давнезні доводи старої історії, у липучий літопис князів, королів, кошових, в дисятитисячолітню костогризу людей, у смерть полотняних спантеличених смертів, у загибіль незнаних, незасипаних героїв, у те, як пилипи й лакузи скакали в гречку і вистрібували з конопель міністрами й великими воєводами.
А навколо верещали свердла. Серед мила й без мила, не вмер Данило, болячка задавила, вони вдушувались у деталі великого мотора майбутности. Вони готували простір для свіжих лав юних болтів, нових бойців. Для нових нарізані віків у математичному факультеті револьверного верстату вони увійдуть у товщ сталевої маси — і кожен з них свою стріне гайку, прошиє її, з нею з'єднається навіки.
Аж от Гай Сергійович Шайба відчув, що він — фрез. Витвір тисячолітніх математичних зусиль темних геніїв підсвіту, він гіперболічний і блискучий вийшов на поверхню і в металевих верствах людства, в сталі, залізі, в чавуні, в дуплинах, в жуках окалин,
