Сторінка:Майк Йогансен. Життя Гая Сергійовича Шайби. 1931.pdf/36

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

у перегартованій плівці, у потяжнім феррумі, в ванадії, молібдені і манґані прорізає парадоксальну, але ясну й круглу лінію до вселюдського щастя. Фрез фрезів, він сам нарізав фрези, полегшуючи роботу майбутнім вікам. Википілий в тиглі самогарт, він стальну вів лінію ні на мікрон праворуч, ні на мікрон ліворуч.

Важку, мов болт голову, він звів зі схрещених рук. Мов тать підкрався дощ і заходив по дахові дитячими пальцями. Круглими скляними іскрами дощ цілував вікно — і от дощ утік у кущі — перед Гаєм Сергійовичем Шайбою стояв пацан і плакав круглими, літніми краплями. Об добрий английський пояс, об застібку, прив'язуючи батька до стільця, він порізав пальця і палець теж заплакав круглою краплею крови. — Стривай сказав Гай Сергійович Шайба, і, взявши пацана навколінь, став видушувати з пучки кров, боляче на одну мить, а даліі буде краще — він зі страхом дивився на пацанове обличчя  Але пацан уже задивився на пучку, як з обріїв, з ярів пальцевої шкурки нове зіходило ще кривавіше сонце. Гай Сергійович Шайба зовсім збентежився, але давив дуже і глянув у вічі. Сльози висихали йому на зацікавлених очах і рот розійшовся осонням осміху.