знавство, то ті, що живуть на шпилі звуться горяни, а ті, що на подолі — подоляни. Подоляни ловлять рибу сітьми й волоком, у них найсокововитіші луки й найчорніша земля, на яку горяни споконвіку заздрісно поглядали з вікон.
Горян же було більше, а землі в них було менше. Хати в них не плетені, як у подолян, а виливані. Борщ горянський проти подолянського куди рідкіший, у ньому менше плаває риби та й уся страва горянська має більш дієтичний і веґетаріянський характер. Так само люди з сіл околишніх спостерігали, що горяни частіше ходять пішки для моціону, а подоляни їздять кіньми, не дбаючи своїм здоров'ям. На шкірі горяни чорніші, а подоляни біліші, на зачіску ж горяни вусатіші, а подоляни бородатіші.
Таку різнацію споконвіку знали люди, тільки не могли добрати слів, щоб точно її висловити; причини ж тієї розбіжности заїжджі землезнавці шукали в різниці гірського й подільського підсоння. Після революції вияснилося, що справа не так у сонці, і розмаїтих вітрах, як у тому, скільки у кого землі і яка та земля. Словом сказати, купка подолян стали з певного часу взиватись куркулями, а шпиль мало не ввесь згуртувався коло комнезаму, хоч і на шпилі й на подолі зосталися середняцькі елементи. Щодалі, то дужче заорювалася межа, аж поки
