Сторінка:Майк Йогансен. Життя Гая Сергійовича Шайби. 1931.pdf/51

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

з очей. Вона підняла руку, і всі в хаті завмерли. «Дітоньки мої, голубоньки» сказала Марта. «Моліться за мене і я за вас молитимусь, щоб не попустив господь записати вас у колектив», і рука знову безсило впала на груди.

Ширився шепіт і йшов по селу. Подоляни ішли на шпиль і коло них збивалися купки горян, слухаючи страшних вістей. Ще тихі точилися розмови, але поде-не-де хтось лаявся вголос, а коли проходив голова, всі замовкали й дивилися вбік, ніби не бачивши його. О дев'ятій годині ранку голова покликав міліціонера й вони пішли вдвох арештувати Андрія Дюдю.

Довго спав Андрій Дюдя тієї ночі й коли прокинувся, то побачив у хаті замість жінки, голову й міліціонера Григорія. «Здоров, Андрію» сказав голова, «прости мені по, друзькому, но тільки мені треба тебе арештувати. Куркульня розперезалася категорично і я не дам селу ради. Отже вдягайся й підемо в буцегарню».

Коли горянина Андрія Дюдю привели до сільради, перед ґанком на вулиці він побачив підводу, на якій сидів високий русявий, снігом припалий чоловік у замусленому кашкеті. Це й був слюсар Шарабан, і коли Дюдю завели в комору при сільраді й замкнули на замок, слюсар Шарабан вибрався з воза й увійшов у сільраду.