«І ти, чоловіче, цьому повірив, щоб я таке про тебе говорила?».
Дюдя мовчав і спокійно дивився поверх Марти на стіну.
«Так не діждуть вони!» гукнула Марта й розпанахавши двері, вилетіла на ганок. Слюсар Шарабан схопив голову за рукава й вони вийшли услід.
Коли Марта з'явилася, мов буря, на ґанку, глухий гуд стрепенувся й ураз задзвенів сотнями яскравих голосів. Юрба хитнулась, передні витягали шиї, позаду подоляни стояли, нерухомо ховаючи одну руку під кожухом. Десь між кожухами виблиснула сокира і зникла.
«Дякую вам» почала Марта низьким урочистим голосом і, схристивши руки, уклонилася народові в пояс. «Дякую вам, добрлюди, що ви мене недолужну й поранену в свій дім приймали. Ще дякую вам, хазяї домовиті, що ви крашанками й масличком, і молочком мене бідну, голодну частували. Ще дякую вам, що ви мене рушником, кофтою, пальтом кожухом оцим одягали, щоб не замерзла я, осюди їхавши. Ще дякую вам, що ви коні добрі запрягли, мене в сані садовили й сюди везли, щоб я немічна по дорозі не впала. Ще дякую вам, що ви мене сюди проваджали, щоб тут не забиджено мене від лихих людей.
А найбільше дякую вам за те, що ви
