Де люди
місять
плугом
бруд
у чорну далечінь.
Він дико кракав,
пролітаючи гіллям;
Гілля стирчало
з гір
і витикалося
із ям,
Кололо хмари,
— вир
крутився
хмар,
Звивавсь
від болю
і за обрії тікав.
І далі він летів
і дико кракав він
Понад верхів’ям
одинокий грайворін.
Один як око
над незліченим гіллям.
Що лізло з гір
і плазувало з ям.
Він дико кракав,
далі він летів
степами понад кураєм,
що вітер пригинав долів.
