з величезними двома колесами і вивалювати в оселі Девічі на потребу урусам, що їдять нечисте м'ясо.
Стимулюючи це, сяяв голова — робітник з Балашову — і видавав лезгінам порох і круглі кулі.
— Бував я і в Даґестані, — сказав він до мене. — Там не дуже то рекомендується видавати горянам круглі кулі. Але в нас — бачиш я їздив сам за вісімдесят кілометрів у гори і поїду ще, у нас горяни поважають робочого чоловіка, хоч би він був і урус.
Вислухавши це, я зібрався і пішов солончаковим степом на лиман Девічі.
Ви виходите в степ, перейшовши запасну путь і знайшовши на обрієві чорну цятку. Ота чорна цятка і є перша кочівка-кутан — вона стоїть на перевалі, і з того пагорбу видко вже буде берег лиману і мисливську хане. Степ рівний і жовтий. Де-не-де рідкі бур'яни. Дорога раптом підходить до розколини — в ній жовта, швидка, каламутна стрибає річка — колись снігова, тепер гірка, солона, промчавши солончаками.
Нічого нема, але все повно загадкової потаємної снаги, як завжди вперше буваючи в якій містині. З оцих рідких бур'янів може схопитися заєць, або, сюрчачи як срібний свисток крилами, може замерехтіти срібними ж крилами пара хохітов, веселий крижень може злетіти з цієї неважної калюжі і, може, за невеликим, ген, пагорбом ходять дудаки і важко здіймуться на крило.
Середина зими, але тепло, сливе спека. Сонливий вужак виповз із землі і зігріває задубіле тіло. Він почуває себе якось ненормально і чудно, йому важко рухатись і сичати. Ви берете його за хвіст і він ставиться до цього, холодний,
