вказівка. Там, де лежить сніг, нема солонцюватих озір, бо в воді сніг утрачає білий колір. Значить, це був верх — так би мовити гора в двадцять сантиметрів увишки від морського рівня. Отже, я імовірно наближався до Сарвану, бо до Кучі по сухому не можна було дійти з цього краю.
Снігом я пройшов з півтора кілометра і тоді знову повернув ліворуч, щоб вийти на берег лиману правіше від глибокої річки. Станційні вогні я тримав точно між своїм правим вухом і носом. Скоро скінчився сніг, знову пішли якісь калюжі, леп, знову сніг і, нарешті, я дійшов великої води.
Це міг бути лиман. Якщо ота чорна смуга — очерети, то це лиман. Якщо то чорний берег, то це ще одне озеро. Відгадати не можна було, і я не хотів більше блукати. Отже, я увійшов у воду.
Довший час я ішов у воді і вже вода була вище від халяв, я промокав знову, але все ще не видко було, що то за чорна смуга. Нарешті, вимокши незгірше від першого разу, я з неймовірною радістю пересвідчився, що іду на очерет. Я стояв по пояс у лимані.
Тепер я знову подався назад і пішов рівнобіжно до очеретяної стіни берегом. Здавалося, що я вже в хане. На печі гріється величезний чайник. Над піччю можна просушити заледенілу одежу. На вікні лежить овечий сир і чурек.
Але ще не скінчився блуд. Просто перед собою я побачив ще одну чорну смугу. Чи я знову ішов у лиман, чи я знову віддалявся від берега? Хоч те, хоч друге не годилося.
Дійшовши чорної смуги, я пересвідчився, що це земля. Значить, це була коса, переземок, що вдавався в лиман. Але з цього переземку я вже
