Сторінка:Майк Йогансен. Поезії. (1933).djvu/126

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Темні вулиці вкрились насінням.
— Не іди, ще останьсь, моя душе...
Теплий вітер насіння розвіяв.
— Прощавай, поспішаю дуже.

Проминали, вночі розтавали...
— Ох, останьсь, не можу без тебе.
Проминули останні—як галич,
Що летить і спить у небі.

І коли останній стукіт
Його кроків завмер за рогом,
Простягла перед себе руки
І упала на землю убогу.

1928

125