Сторінка:Майк Йогансен. Поезії. (1933).djvu/130

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

За лінію лісів гнав гоном потяг-пес,
Дзвенів і койлив дні димові,
І позіхнув, і за лісами щез,
Мов звук, невимовлений в слові.

За параван полів, синедріон снігів
Залюляв потяг ваше тихе тіло.
Ще раз зідхнули ви й заснули. Берегів
Не стало. Море вас укрило.

І ви не чули слова, що гуло
Неімовірним невтамованим гобоєм
З бору під Брянським крізь зимове скло,
Мов сон коня перед сосновим боєм.

Сніги топило. З бою брало ліс.
Земля гула пороховим одгалом.
Дійшло до моря. Але ви колись
Його не вимовили — і воно упало.

І я тепер його розстрілюю щодня
На стінці сірій — і не можу вбити —
Воно росте, як чоловіченя,
І плаче, і сміється, й хоче жити.

1929

9. М. Йогансен, Твори, т. I.

129