Сторінка:Майк Йогансен. Поезії. (1933).djvu/135

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Доктор Леонардо

Ах, дерево у пам’яті глухій,
Що виросло над обрій давніх літ
І так у полі зорянім заснуло—

Немов не зорі то були,
 а деревій
Райдеревом розкинувся над світом
І подолав полин, і переміг пирій,
І виріс в ігдразил
— Морями, хмарами і снами оповитий.

Те дерево в дитячий край веде,
В туман, що закипає над рікою,
За пагорби, що десь за ними ген
Сховалась тайна—і розтала знов,
В жита, що їх хорунжий вітер
Веде за ті горби, зустрітися, любов,
 З тобою...

— Під деревом, що стало серед літа.

1928

134