Сторінка:Майк Йогансен. Поезії. (1933).djvu/136

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Альчеста

Як ми з нею луками ішли,
Розцвітали луки на путі,
Під ногами не було землі
— Ні пливти, ні стати, ні іти.

В берегах давно дрімав Дінець,
Мов косар на спину спати ліг.
Вона глянула—родився вітерець,
Вона стала—й вітерець затих.

Як заснув у небі білий шум
І забув пливти за океан,
Як перо, що ним тепер пишу,
В сонний затопилося стоян.

Як палив залізну лісосіч
І згасав рудіючи ромен,
Як минали ніч, і день, і ніч,
Як минали день, і ніч, і день.

1928

135