Цю сторінку схвалено
АЛЬЧЕСТА
Як ми з нею луками ішли,
Розцвітали луки на путі,
Під ногами не було землі
— Ні пливти, ні стати, ні іти.
В берегах давно дрімав Дінець,
Мов косар на спину спати ліг.
Вона глянула — родився вітерець,
Вона стала — й вітерець затих.
Як заснув у небі білий шум
І забув пливти за океан,
Як перо, що ним тепер пишу,
В сонний затопилося стоян.
Як палив залізну лісосіч
І згасав рудіючи ромен,
Як минали ніч, і день, і ніч,
Як минали день, і ніч, і день.
1928
