Сторінка:Майк Йогансен. Поезії. (1933).djvu/138

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Альчеста

Випливає чапля з туманів:
Тихо крилами моя махає птиця,
Мов у листя ранішніх лісів
З серця ронить кров—і кров стає суниця.

І ще тихше канула за грані
І розтала десь за соснами далеко.
Чапля—може то була лелека—
Потонула в сутиші багряній.

І над плахтою картатою полів,
Що горіше, що солодше сниться
В ніч любови, край останніх снів
Народилось сонце-полуниця.

1928

137