Сторінка:Майк Йогансен. Поезії. (1933).djvu/66

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


І знову іду на провесні полями.
 Вода іде.
В очах співає й вогко, війно тане
 Водяний день.

І знаю я: із піснею Комуни
Я перейду поля й тисячоліття,
В полях пісень співатимуть баюни
І ввечері їм віритимуть діти.

Забудуть бруд, і піт, і кров, і нечисть,
Що закаляли наші мужні руки,
Вагу, що винесли наші потужні плечі,
І пам'ятатимуть самі зелені звуки.

Лише, коли зоря блисне в повітрі
Й, роздерши морок, згасне коло ніг,
Щось пригадають утопічні діти
В передрозсвітній водяній весні.

1925

5. М. Йогансен, Твори, т. І.

65