Цю сторінку схвалено
І знову іду на провесні полями.
Вода іде.
В очах співає й вогко, війно тане
Водяний день.
І знаю я: із піснею Комуни
Я перейду поля й тисячоліття,
В полях пісень співатимуть баюни
І ввечері їм віритимуть діти.
Забудуть бруд, і піт, і кров, і нечисть,
Що закаляли наші мужні руки,
Вагу, що винесли наші потужні плечі,
І пам'ятатимуть самі зелені звуки.
Лише, коли зоря блисне в повітрі
Й, роздерши морок, згасне коло ніг,
Щось пригадають утопічні діти
В передрозсвітній водяній весні.
1925
5. М. Йогансен, Твори, т. І.
65
