табун хохітов, штук на триста. Як срібна сітка, у чистім повітрі став табун над озером і перейшов далі в степ. Лисун наздогнав Косенка і вони пішли ліворуч ждати хохітов, а мені випало наганяти на них табун. Отже, я пішов правим боком озера і вийшов у степ, що поріс бур'янами і сохлим чагарником.
Хохітва — птиця тої самої породи, що й дрохва, тільки куди менша. Пізньої осени їх сила збивається в даґестанськім степу і коли морози не дуже по них ударяють, вони зостаються там через цілу зиму. Просто убити хохітву не можна — не підпустить. Побачивши чоловіка з рушницею, хохітва ще кроків за триста здіймається вгору і всім табуном летить за якийсь кілометр від того місця. Наївна людина, що думає до них підповзти на вистріл, може повзти на животі цілу зиму і так і не доповзти на потрібну дистанцію.
Особливо спокушає недосвідченого мисливця той факт, що навіть величезні табуни хохітви не тікають далеко від нього, а сідають просто перед його очима, іноді не більше, як за півкілометра.
Але великою компанією можна добре на них пополювати. Коли частина мисливців самовіддано згодиться гнати хохітву в якийсь бік, то тим, хто засяде в засідці, добра буває пожива. Та дуже мало хто погоджується на нецікаву ролю нагінної собаки тим більше, що щасливі власники двох чи трьох хохітов, звичаєм, забувають поділитися здобиччю з партнером. Вони тільки пропонують, що другим разом буде їхня черга наганяти хохітву, покищо кладуть дичину в свою торбу.
Мені чимало довелося йти. Я пройшов уже кілометрів з двоє, переді мною заманячили якісь сірі, ніби прогнилі, стіжки, ноги стомилися плутатись у бур'янах, а хохітов все ще не було видко. Вони не могли провалитися крізь землю і я не бачив, щоб вони летіли. Значить, вони мусили бути десь тут, якщо тільки не втекли пішки попід бур'янами — хохітва бігає дуже швидко і не всякий пацан зможе її наздогнати, коли їй навіть не схочеться летіти.
Отже я покинув думати про хохітов і уявив собі зустріч
117
