і подати вам в систематизованому вигляді і все це, за якінебудь вісім днів перебування в Даґестані.
Вже для того, щоб об'їздити всі кантони і ознайомитися з усіма вісімдесят трьома націями, деяким дослідникам треба було б витратити скілька років роботи.
Але моя праця не обмежилася самими етнографічними матеріялами. Перечитайте список покладів, що є в попередньому розділі, і прикиньте, скільки я мусив витратити праці на те, щоб точно встановити існування тих покладів у неприступних гірських кантонах Даґестану.
Але ще більше має здивувати вас те, що цю велетенську дослідчу роботу я успішно проробив не од'їжджаючи далі, як на п'ятдесят кілометрів від Дербенту.
Гадаю, що ніхто не має права гніватися на мене, коли я, навівши таку силенну-силу фактів, зібраних власним трудом і досвідом, тепер подам деякі цитати з книжок.
В 1932 році закінчиться будування Ґерґебільської електростанції на річці Кара-Койсу потужністю на десять тисяч кінських сил. Ця енерґія піде в міста Махач-Кала і Буйнакськ, а, крім того, її буде використано у сільських господарствах сусідніх кантонів.
У цю ж таки п'ятирічку почнуть будувати Сулакську електричну станцію. Багаті на воду ріки Даґестану Сулак і Самур притягали до себе увагу буржуазних капіталістів. Відомий Стюарт включив ріку Сулак у свою концесію для експлуатації білого вугілля на Кавказі.
Але так само, як у справі з Дніпрельстаном, задачу цю зможе рішити тільки радянська влада. Результати досліджень (1927/1928 року) показують, що використання водяної сили ріки Сулак і побудування гідростанції коло сіл Міятли і Ахатли розв'язують проблему електропостачання Грозного і Баку на десятки років і одкривають широкі перспективи для розвитку Даґестанської промисловости (гірничої, хемічної, нафтової і рибної), забезпечивши її дешевою енерґією. У другій п'ятирічці побудують першу частину сулакської електростанції. Проблема Сулака маштабом своїм перевищує навіть проблему Дніпрельстану. У скількох станціях на ріці Сулак можна мати потужність коло
127
