пригати й витанцьовувати, ніби не один отець Чарлз Кінгзлі, а цілий конклав отців колективно напився п'яний.
Я підвів голову й догадався: крізь грубий брезент мого швайцарського міхура пресвятий отець Чарлз Кінгзлі занюхав церкву. Церква була біла, з зеленим дахом, на ній був хрест, і видко були коло цієї церкви й клієнти. Бо хоча криниця під зеленою банею була вже не в церковній огорожі, хоча сам будинок райвику очевидячки раніше був попівською квартирею, але на дверях церковних не було замка і від них одгонило свіжим попівським духом.
Ми зайшли до райвиконкому, мовчазні болгари працювали в канцелярії, інші мовчазні болгари стояли з батіжками, чекаючи на вирішення болгарських справ. Председател на райисполком Федор Иванович Михайлов прийняв нас і познайомив із радоловськими колгоспниками. Насамперед ми познайомилися з Иваном Александровичем Титовим і це був маленький чоловічок, член радоловської сільради, а в кишені його пальта була півлітрова пляшка молока. Радоловці обіцяли взяти нас до колгоспу «Комунар» у своїй тачанці й ми з пречесним отцем вийшли з рийвику.
Але це було шістнадцятого падолиста, а перед тим ми три дні прожили в селі Коларовка в техніка Дацюка.
Технік Дацюк це, так би мовити, не чоловік, а блискавка в штанях. До нього приходить сопливий хлопець і каже, що стає робити громадську убиральню. За роботу він хоче п'ятнадцять карбованців. Не заглядаючи ні в які розцінки, постанови і інструкції, технік Дацюк цитує низку цифр, обов'язкових постанов, правил, твердих і ринкових цін, в одну мить пояснює сопливому парубкові, скільки часу він буде й повинен працювати над громадським кльозетом, скільки в його піде цегли, дощок, цвяхів, заліза, скільки він проїсть за два дні й скільки він заробить умовно чистого прибутку на цій кльозетній операції.
15