учителів дербентської округи головував молодий тюрк, хлопець літ на вісімнадцять, голова профосвіти, і хоча учителі й учительки арійської крови трохи кривилися, слухаючи його дефективну російську мову, але він головував і він давав лінію.
Ще й досі в Дербенті радянських шкіл дванадцять, а духовних шкіл вісім, а дуже недавно всі школи були духовні.
Ще й досі величезна більшість «европейського» населення дивляться на стародавні нації Даґестану згори, вважає їх за дикунів і, по змозі, не має з ними ніяких діл. Коли торік учинили курси тюркської мови, то курси ті усохли за браком слухачів. Найпередовіша частина нетубільного населення — пролетарі, партійці і комсомольці, або самі тюрки з походження, або давно вже вивчилися тюркської мови, маса ж службовців, залізничників і прикажчиків і досі вважають себе за вищу расу.
Переходячи од головної площі міста вгору, подорожній переступає межу Европи і Азії. Уже на головній площі його вражає довженний ряд обірваних чистильників, що постукують щітками об скрині і через цілий довгий гарячий день терпеливо чекають на клієнтуру.
Приблизно раз на день на площі з'являється такий самий обірваний пацан, що, якимось способом, розжився мідного п'ятака. На чистильній біржі зчиняється неймовірний ажіотаж. Пацани стукотять щітками, а тоді просто кидають свої місця, оточують щасливого капіталіста і навперейми переконують його вичистити його подерті чув'яки. Пацан старанно обдивляється інструменти кожного з них, сторговується за три копійки і представник ощасливленої фірми береться до роботи. Почистивши чув'яки, пацан сідає тут же на тротуарі і робота завмирає на цілий довгий літній день. Тільки повз ряд пацанів минають жінки з колосальними амфорами на спинах, ті амфори перев'язані ганчіркою і гойдаються на плечах. Тільки по де-не-де проїде дуже товстий мулла з довженною бородою на дуже малім ішакові.
В обід дербентський селянин, чи наймит, чи залізничний чорнороб en masse іде у їдальню робкоопу пити чай.
96
