західньою літературою, щоб полегшити нам поступ літературної техніки.
Але ми не менше відстали і в справі „ідеологічній“. Західньо-европейський письменник уміє підсунути читачеві свої висновки незрівняно краще, ніж наш свої. А проте, наша марксівська філософія, під усяким поглядом має „вищу структуру“ від буржуазної.
Причина цьому гріхові в галасі вульгаризаторів, що не вміють одрізнити мораль від авторового світогляду і на цій підставі вимагають від молодих письменників, щоб вони давали „мораліте“. Це породжує з одного боку казенну[1] халтуру, а з другого ліквідаторство. Трудно й рішити, що гірше.
Отже наша аналітична робота може в деякій мірі прислужитись до вияснення принципів аналізи й „ідеології“ автора, його світогляду. Дозволимо собі встановити декілька тез.
1. Філософське „я“ автора, його світогляд знаходиться не з одного твору, а з усіх, принаймні з кількох його творів, в противному разі можна прикро схибити, взявши, приміром, Велза за містика на підставі, хоча-б наведеного оповідання.
2. Приступаючи до аналізи „ідеологічної“, треба всамперед виділити „мораль“, чи висновки, що автор
- ↑ Один товариш, що ласкаво згодився прочитати перед друком цю статтю, водрузив над цим словом знак запитання. Відповідаю на цей знак запитання. Слово „казенний“ ужите що до літературного твору, означає: „такий, що іде за буквою, а не за змістом якоїсь теорії, в радянських умовах за буквою марксизму (і часто проти його змісту). Так, коли хтось, базуючись на тезі, що ми перебуваємо в стадії будування соціялізму, став-би говорити, що ми отже зовсім і цілком позбулися бюрократизму, хабарництва, темноти, той був-би казенний письменник і об'єктивно відограв-би контрреволюційну ролю.
