Сторінка:Майк Йогансен. Як будується оповідання (1928).djvu/140

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ности, що така сама доля найкращих творів Пастернака, що ті небагато ландшафтних віршів, що увійшли в загальну літературно-хрестоматійну помийницю, чи то, як прийнято висловлюватися, скарбницю, що ці вірші поспіль алегоричні, а не ландшафтні, приміром „Утес“ Лермонтова, або його-ж „На севере диком“ (переклад з Гайне), де мова мовиться знову-ж не про скелі й сосни, а про любов.

Тим часом у розглядуваному тут творі ландшафт займає дуже багато місця і як ми спробували показати, він спеціяльно не організований, а подано його в порядкові регістрації особистих авторових переживань. Це стоїть у непосереднім звязку з усією сказати-б лінією твору — „нотатками мисливця“ так-би мовити. З погляду пересічного читача, ландшафт цей усе-ж таки не рівноцінний хоча-б із діялогами в тій-же таки новелі. Діялоги такий читач читає, а ландшафт обминає. До речи у нас уважається за пристойний тон нападатися на такого читача, що читає тільки розмови і те, що стосується до механізму оповідання, а все инше як: авторову філософію, ландшафти, виписки з наукових праць і цитати, пропускає. Тим часом такий читач тільки одбиває загальну структуру пересічної людської психіки: між автором і читачем попереду ніби складається контракт: автор береться розповідати цікаві речі (тоб-то речі кардинального значіння для життя окремої людини), а читач зобов'язується приймати оці речі на віру і вбачити в них факти, принаймні на сам час читання. Отож коли автор цей мовчазний контракт порушує і починає, скажемо оголяти прийом, тоб-то заводити читача в лабораторію свою, то читач буває незадоволений, але так само ремствує він, коли автор замість розповідати цікаві для читача речі, як слід було